ЛЕГАЛІЗАЦІЯ НЕВІДКЛАДНОГО ОБШУКУ: ОСОБЛИВА РОЛЬ СУДУ

Проведення такої слідчої дії як обшук житла чи іншого приміщення, яке перебуває у володінні особи, чітко регламентовані Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України. Зокрема, статтею 234 КПК України передбачено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду чи слідчого судді Вищого антикорупційного суду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його підсудності. Клопотання слідчого чи прокурора про проведення обшуку має містити чітке обґрунтування для отримання дозволу суду на проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Разом із цим, КПК України передбачає виключення. За частиною 3 статті 233 слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно, наголошуємо на невідкладності, оскільки часто орган досудового розслідування цим строком зловживає, після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Окрім цього, орган досудового слідства дозволяє собі проводити невідкладні обшуки й у адвокатів, непоодиноку випадки проведення невідкладних обшуків зустрічаються й у суддів.

Варто наголосити що це виключення з правил, які надають можливість проведення обшуку без ухвали слідчого судді у невідкладних випадках. Проте тенденції останніх років свідчить, що правоохоронці взяли «на озброєння такий механізм» і все частіше використовують невідкладні обшуки в своїй практиці задля збирання доказів в кримінальному провадженні з подальшою їх легалізацією в суді, хоча це суперечить нормам Кримінально-процесуального кодексу України. Про це, серед іншого, зазначав Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час Міжнародного кримінально-правового форуму.

Як показує практика слідчі судді по різному вирішують клопотання про проведення невідкладного обшуку постфактум: в одних випадках судді формально підходять до цього питання, адже обшук і проникнення до житла особи вже відбулися, а в інших — відмовляють у задоволенні клопотань і як наслідок визнають протокол та отримані за наслідками невідкладного обшуку докази недопустимими, застосовуючи доктрину «плодів отруйного дерева».

Практика Верховного Суду

З огляду на це, варто звернути увагу на постанову об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 7 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22, в якій ВС зробив низку висновків в тому числі з огляду на різні підходи в цих питаннях судових палат самого ККС ВС, зокрема, в застосуванні понять «майно», «врятування», невідкладності випадку у розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України.

За обставинами справи громадянин був затриманий правоохоронцями. В ході особистого обшуку в нього виявили і вилучили наркотичні засоби. Після затримання вночі правоохоронці провели невідкладний обшук за місцем його проживання під час якого виявили й вилучили особливо небезпечні наркотичні засоби та психотропні речовини. В клопотанні, яке було подано до суду вранці, зазначалося що підстави до проведення невідкладного обшуку за місцем проживання особи виникли після його затримання о 18:50, тобто після завершення роботи районного суду (18:00). Сам обшук було здійснено з 01:30 до 02:46. Слідчий суддя задовольнив відповідне клопотання.

В подальшому при постановленні вироку за яким громадянин був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, районний суд визнав недопустимим доказом протокол обшуку та усі похідні від нього докази, отже, фактично керувався тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи за відповідним обвинуваченням. Апеляційний суд залишив без змін вирок районного суду.

Прокурор оскаржив рішення судів в касаційному порядку та серед іншого в касаційній скарзі вказав на необґрунтованість висновків апеляційного суду щодо законності рішення районного суду про визнання недопустимими доказами протоколу обшуку та всіх похідних від нього доказів.

В частині правомірності легалізації проведення невідкладного обшуку, з урахуванням різної практики ВС об’єднана палата ККС ВС зробила такі висновки.

Щодо поняття «майно» у розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України

Системний аналіз положень КПК України свідчить, що поняття майно, з одного боку, та речові докази, з іншого, можуть розглядатися як ціле і частина відповідно. Такі заходи забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна та арешт майна, виходячи навіть з їх назви, взагалі застосовуються до різних категорій майна, але серед іншого — безпосередньо до речових доказів.

Взаємопоєднане тлумачення приписів кримінального процесуального закону недвозначно свідчить, що в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України поняття «майно» охоплює своїм змістом речі, документи, гроші, інші цінності та матеріальні об`єкти, серед яких, предмети, знаряддя, засоби вчинення кримінального правопорушення, які мають або можуть мати ознаки речових доказів.

Щодо поняття «врятування» в аспекті застосування ч. 3 ст. 233 КПК України

Приписи ч. 3 ст. 233 КПК України передбачають можливість проникнення до житла (іншого володіння) в процесі здійснення кримінальної процесуальної діяльності для розслідування кримінальних правопорушень. Відповідно, під час проникнення можуть проводитися необхідні процесуальні дії, спрямовані на рятування майна, серед іншого, об`єктів матеріального світу, які мають або можуть мати ознаки речових доказів під час проведення обшуку. У ситуації, коли слідчому чи прокурору стає відомо про можливе знищення майна, яке може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, застосовуються положення ч. 3 ст. 233 КПК України щодо його врятування, які є підставою для невідкладного проникнення до житла (іншого володіння).

Щодо невідкладності випадку в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України

ОП ККС ВС виходить із того, що проникнення до житла чи іншого володіння особи є альтернативою попередньому отриманню ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук у ситуаціях, коли існують обґрунтовані побоювання, що за цей час майно буде знищено в разі дотримання ординарного порядку. Необхідність віднайти і вилучити об’єкти, які можуть бути речовими доказами, в контексті ч. 3 ст. 233 КПК України є виправданою, якщо існують обґрунтовані підстави до припущення про наявність реальної загрози знищення майна.

У клопотанні, доданих матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій post factum, має йтися про мету (намагання, прагнення) зберегти речові докази від прогнозованої втрати, за наявності обґрунтованого припущення про існування реальної загрози їх знищення. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, доданих матеріалах, має бути вказано, які саме обставини до моменту проникнення свідчили, що дотримання ординарного порядку може спричинити втрату майна, що існує реальна конкретна загроза такої втрати, знищення, зазначено, чому загроза небезпідставно сприймається як реальна.

Щодо невідкладного судового контролю post factum

Довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об’єктивно для цього потрібен, не відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об’єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК України.

Щодо доводів про необґрунтоване визнання недопустимими доказами протоколу обшуку та похідних від нього доказів

ОП ККС зауважила, що за приписами ст. 233 КПК виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення не передбачені як підстави до проведення невідкладного обшуку, адже, законодавець на закріплення конвенційних та конституційних прав осіб, як виняток, дав можливість проникати до приміщення в суспільних інтересах, серед яких, врятування життя людей і майна, а не в інтересах досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні.

Підстави до проведення слідчої дії як невідкладної, за наявності відповідних процесуальних приводів, можуть бути предметом перевірки під час судового розгляду. Водночас, за відсутності у відповідному клопотанні, матеріалах на яких воно ґрунтується, в ухвалі слідчого судді, постановленої ех post factum щодо легалізації слідчої дії, проведеної як невідкладної, обґрунтованого висновку про наявність підстав для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, відшукання і  встановлення таких підстав під час судового розгляду чи апеляційного перегляду не відповідає приписам статей 233, 234 КПК України.

Підсумовуючи

Наведені висновки в постанові ОП ККС ВС мають важливе значення для правозастосовної практики щодо невідкладності проведення обшуків органами дізнання, та вплинуть на підходи останніх щодо використання такого механізму задля збирання доказів. Важливо що ВС вказав і на особливу роль слідчого судді та суду щодо легалізації зібраних доказів у ході проведення невідкладного обшуку без попереднього судового дозволу, зауваживши що в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.

Окрім цього, така поведінка правоохоронців повинна викликати міжнародний осуд, відповідні дії правоохоронних органів можуть спричинити претензії з боку міжнародних організацій, таких як Венеціанська комісія та Рада Європи.

‍