«Важливо наголошувати саме на можливості відновлення бізнесу, а не його ліквідації» — Віталій Нестор, старший партнер АО ALARIUS, голова комітету ААУ з питань банкрутства

«Важливо наголошувати саме на можливості відновлення бізнесу, а не його ліквідації» — Віталій Нестор, старший партнер АО ALARIUS, голова комітету ААУ з питань банкрутства

Тенденції розвитку практики банкрутства, законодавчі та правозастосовні зміни воєнного часу, а також очікування професійної спільноти в інтерв’ю «Юридичній практиці» проаналізував Віталій Нестор, старший партнер АО ALARIUS, арбітражний керуючий, голова комітету ААУ з питань банкрутства.

— Чи справджуються прогнози, що війна спровокує зростання кількості проваджень щодо банкрутства? Якими наразі є кількісні показники галузі?

— Ми прожили два з половиною роки широкомасштабної війни. Згідно з даними Міністерства юстиції та Верховного Суду, які я нещодавно дослідив, стрімкого зростання кількості банкрутств поки що не спостерігається. Так, кількість підприємств, провадження у справах про банкрутство яких відкрито, становила: у 2021 році – 1335; у 2022 році – 973; у 2023 році – 1440. А кількість справ, які надійшли до судів першої інстанції у 2021 році, – 2744, у 2022 році – 2083, у 2023 році – 2773. Тобто ми бачимо зрозуміле невелике просідання у 2022 році. Але результати 2021 та 2023 років цілком зіставні.

— Така картина свідчить про те, що український бізнес у цілому справляється з економічними негараздами війни, чи ми маємо справу з відкладеним попитом і вал банкрутств іще попереду?

— Безперечно, цікавою та важливою буде інформація щодо банкрутств за цей та наступні роки. Наприклад, дані за цей рік нам дадуть змогу зрозуміти тенденцію до підвищення чи збереження рівня банкрутств. Також важливо пам’ятати, що частина банкрутств, можливо, відбувається на окупованих територіях за законодавством росії та лишається поза українською статистикою. В будь-якому випадку ми маємо розуміти, що війна є додатковим навантаженням для українського бізнесу, який і так має проблеми з податковим тиском та нестачею кадрів.

Тому я можу сказати, що від політики держави з підтримки бізнесу залежить, чи збільшиться не стільки кількість банкрутств, а взагалі кількість бізнесів, що працюють.

Якщо звернутись до відкладеного попиту, наведу приклад закриття бізнесів – більш швидкої процедури, ніж банкрутство. За перші 6 місяців цього року на 54% більше закрилось ФОПів і на 15% більше юридичних осіб (порівняно з аналогічним періодом у 2023 році). Це дані YouControl.Market. Але на цьому ж тлі фіксується зростання реєстрацій нових юридичних осіб і ФОПів, тобто ділова активність присутня, а збільшення кількості закритих бізнесів цього року якраз і може свідчити про те, що у 2022 чи 2023 році власникам бізнесів було не до владнання юридичних моментів.

— КУзПБ називають прокредиторським. Чи з його ухваленням покращилась ефективність процедур банкрутства (дослідження Світового банку свого часу оцінювало, що в процедурі банкрутства кредитори отримують менш ніж 10 центів із кожного долара)?

— Наскільки пам’ятаю, то згідно з цим дослідженням тривалість процедури в Україні до набуття чинності Кодексом із процедур банкрутства становила майже три роки. Це непомірно довго і дорого (як для бізнесу, так і для держави, якщо говорити про навантаження на судову систему в середньому). На жаль, 2020 рік – останній, який досліджувався щодо України.

Але за тією самою судовою статистикою, в судах першої інстанції з року в рік зростає кількість нерозглянутих справ на кінець року: у 2021 році таких справ було 3777, у 2022 – 4192, у 2023 році – вже 4677. Є надія, що в судах з’явиться більше нових суддів і процес піде швидше, тим більше, що є законодавчі зміни, які дають змогу спростити судовий розгляд. Наприклад, змінами, які внесені Законом № 2971-IX у березні 2023 року, запроваджується розгляд заяв у справі про банкрутство за правилами спрощеного позовного провадження (але позивач може клопотати про розгляд справи за правилами загального позовного провадження). Водночас цим самим законом розширюється перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, це додає можливостей для правового захисту, проте, знову ж таки, впливає на тривалість процедури банкрутства.

Деяка інформація Верховного Суду додає трохи оптимізму, адже за підсумками 2023 року у 4,7 раза збільшилася сума коштів, присуджених до стягнення у справах про банкрутство: 37,2 млрд грн (порівняно із 7,9 млрд грн у 2022 році).

Звісно, нам далеко до тривалості процедури банкрутства у 3 місяці, як в Ірландії, можливо, й не потрібні такі швидкості. Але річна тривалість та індекс стягнення (умовно) 85,4 центів на долар, як у Великій Британії, – непоганий орієнтир.

Що може заважати в досягненні цього? Передусім, на мою думку, недостатня обізнаність бізнесу щодо можливостей процедур банкрутства та відновлення платоспроможності. Важливо наголошувати саме на можливості відновлення бізнесу, а не його ліквідації. По-друге, ми маємо підтримувати доброчесність серед арбітражних керуючих та їхній постійний професійний розвиток.

Хоч як дивно, у відповідь на «прокредиторський» Кодекс у процесі євроінтеграції на нас очікує новий «проборжниковий» документ — Директива ЄС 2019/1023 про реструктуризацію та неплатоспроможність. Імплементація Директиви відбуватиметься шляхом прийняття законопроєкту № 10143, який має пройти вже друге читання в парламенті. Директива передбачає можливість раннього виявлення ознак і запобігання настанню неплатоспроможності бізнесів, та й загалом спрямована на співпрацю сумлінного боржника і кредиторів.

— Які тренди наразі маємо в правозастосуванні, які правові висновки судів, передовсім ВС, мають суттєвий вплив на розвиток практики?

— Приємно бачити, що деякі висновки Верховного Суду мали продовження у вигляді змін до КУзПБ. Наприклад, у рамках боротьби з можливо недобросовісними боржниками тим самим Законом № 2971-IX визначено, що зміна боржником зареєстрованого місця перебування або проживання після подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не впливає на зміну територіальної підсудності справи. Раніше такого висновку дійшов ВС у постанові від 3 лютого 2021 року у справі № 917/1759/19.

«У випадку звернення ініціюючих кредиторів до різних господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство має розглядатися заява, яка була календарно першою подана до суду, господарським судом за місцем перебування боржника» – це висновок із постанови Верховного Суду від 26 квітня 2023 у справі № 904/2154/22, а на місяць раніше, в березні, відповідні уточнення були внесені в КУзПБ вищезгаданим Законом № 2971-ІХ.

Також суттєвий внесок судової практики в розвиток субсидіарної відповідальності. У цьому випадку так само Законом № 2971-ІХ визначено нову категорію осіб, щодо яких можливе застосування субсидіарної відповідальності. Мова йде про осіб, які вчинили/погодили правочини або майнові дії, зазначені в статті 42 КУзПБ, які згодом визнані недійсними. А вже за декілька місяців після цього норму було застосовано в практиці. Питання відповідальності керівників за вчинення завідомо невигідних правочинів все одно лишається актуальним і непростим, про що свідчить рішення ВС від 19 червня 2024 року у справі № 906/1155/20 (906/1113/21). У ній не тільки вирішували питання застосування субсидіарної відповідальності до осіб, але і визначали момент, коли настає відповідальність, та її обсяги. Щодо строків позовної давності для притягнення до субсидіарної відповідальності, то в цьому питанні рішення важливе, адже судді відійшли від низки попередніх позицій.

— Як ви оцінюєте законодавчі ініціативи у сфері банкрутства? Чи можна говорити про ефективне вирішення проблем, спричинених війною, та відповідно, ефективну реалізацію євроінтеграційного треку?

— Закон № 3249-IX, прийнятий минулого літа, якраз був спрямований на вдосконалення процедур банкрутства в умовах війни, але частина норм внесена до КУзПБ на постійній основі й не припинить свою дію після закінчення воєнного стану. Це положення щодо підсилення повноважень арбітражного керуючого в частині отримання інформації. По-перше, сам боржник зобов’язаний законом забезпечити розпоряднику майна доступ до інформації щодо бухгалтерського обліку, податкової, управлінської. По-друге, законом визначено, що є запитом арбітражного керуючого, та встановлено обов’язок відповідати на нього. Такі зміни є своєчасними, адже інформація про всі процеси та майно (а на запити мають відповідати і банки) – це найголовніше, що може бути в руках у арбітражного керуючого.

Щодо безпосередньо «воєнних змін», тобто тих, що будуть діяти під час воєнного стану та протягом 6 місяців після нього, то, крім зрозумілих змін, зумовлених війною, є низка таких, що були неоднозначно прийняті. По-перше, це нова можливість відкриття провадження у справі про банкрутство без здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому на депозитний рахунок суду.

По-друге, йдеться про захист від банкрутства виконавців держконтрактів у сфері оборони. З одного боку, це цілком слушне втручання, з іншого – кредитори мають чекати доброї волі боржника чи закінчення воєнного стану (і вже постає питання, чи не збанкрутують вони).

Наступні законодавчі зміни, внесені Законом № 2971-ІХ, я можу віднести до позитивних і очікуваних. Це можливість укладення мирової угоди в банкрутстві та на її основі закриття провадження у справі. Ще одна новація – поширення процедури санації і на етапі після визнання компанії банкрутом.

Важливою зміною є поновлення провадження у справі, якщо вже після закриття було виявлено майно банкрута. Враховуючи те, що наразі є окуповані території та неможливо встановити, чи є там майно (його могли знищити чи викрасти), такі зміни є адекватними ситуації.

— На які ще законодавчі зміни очікує професійна спільнота?

— Відкритим лишається питання бронювання арбітражних керуючих. Сумніваюсь, що вони зможуть відповідати критеріям для економічного бронювання, адже підприємства, які перебувають у стані банкрутства, мають заборгованість перед державними органами. Відповідно, це унеможливлює віднесення їх як до критично важливих, так і до тих, які сплачують підвищену ставку податків.

Також арбітражні керуючі cтикаються з проблемами правильної фіксації збитків від дій росії.

А загалом, можливо, є сенс спростити процедури банкрутства для малих підприємств, бо для дрібного бізнесу така процедура може бути дійсно наддорогою.

Отже, ми маємо достатньо раціональні законодавчі зміни та судову практику, а також цікаві євроінтеграційні перспективи процедур відновлення платоспроможності та банкрутства. Великий виклик, який стоїть перед усіма нами, – це війна. В цих умовах вкрай важливо зберегти економіку та бізнеси, що працюють.

(Бесіду вела Марина Бахолдіна, «Юридична практика»)